Феномен Анатолія НИКОНЮКА

Зізнаюся, що вже давно зріла в мені потреба написати про цю людину, точніше – висловитися про неї, поділитися думками та спостереженнями. І не тільки тому, що це – Анатолій Олександрович Никонюк, прославлений у районі, в області, у країні аграрій, і не лише також, аби подякувати йому за допомогу й підтримку мене та моєї родини чи в радісні дні, чи в час тяжких утрат.

Хочеться сказати про Анатолія Олександровича, так би мовити, ширше, панорамніше, з дистанції часу, а не лише в парадигмі слова «дякую», хочеться зрозуміти те, що можна окреслити поняттям «феномен Анатолія Никонюка».

Так-от, з огляду на той-таки час, знайомі ми з ним давно: від далеких тепер уже вісімдесятих років, коли він уперше прийшов працювати в Городище головою місцевого новоствореного господарства. Того, що постало на незавидній спадщині від колишнього бригадного села потужного тоді колгоспу «8 Березня» з центром в селі Чаруків.

Пригадується, як мені, приїжджому молодому вчителеві, доводилося тоді з пригодами добиратися розгрузлими осінніми дорогами до старенької, із кількох хатинок, тутешньої восьмирічки. Городище тих часів і справді виглядало провінційним, непоказним, неперспективним, не кажучи вже про сусідні Григоровичі чи Мартинівку.

Тож хіба не дивом сприйнялися зміни в житті цих сіл із приходом молодого керівника?! Нові асфальтовані дороги, водопровід і газогін, тваринницькі комплекси, майстерні, гаражі, зерносховища, склади, тік і млин, а головне – нові будівлі дитячого садочка і школи, ошатна адмінспоруда з будинком культури, приміщеннями для відділення зв’язку, сільської ради та бібліотеки, медпункту – усе це нагадувало історію з легендарною птицею Фенікс, що постала, зродилася з попелу! Та ще й у таку складну пору тодішніх геополітичних змін, коли розпадався Союз, непростими, важкими були перші кроки молодої Української держави! Та ще й за умов, коли починати доводилося, так би мовити, з нуля, за відсутності бази, такої розвиненої інфраструктури, яка була, скажімо, в сусідів – сільськогосподарських «тигрів» з Угринова чи Ратнева!

Кажуть, щоб досягти успіху, варто опинитися в потрібному місці в потрібний час! Готовий погодитися з цим твердженням тільки частково, бо вважаю, що до цих необхідних умов слід додати також потрібність людини, себто такої особистості, що поведе байдужих і пасивних за собою, лідера за природою, із тим внутрішнім осердям, яке не дає зламатися у скрутну хвилину, за несприятливих обставин у роботі, в діяльності, а то й у житті. Одним словом, аби стати автором такого дива, як «городищенське», треба було бути… Никонюком!

Енергійність, ініціативність, небайдужість, вимогливість до себе та до підлеглих, прагнення бути в епіцентрі всіх подій і справ, повсякчасна готовність жити проблемами господарства, його працівників – ось далеко не всі риси його характеру, далеко не всі, як мовиться, штрихи до портрета Анатолія Олександровича як керівника, господарника, очільника одного із найсильніших аграрних підприємств України – СГТзОВ «Городище».

А був же в житті господарства і період, коли воно працювало без Никонюка, рухаючись за інерцією, використовуючи ресурси, надбані раніше, і зіткнулося з реальними проблемами повноцінної життєдіяльності, а правильніше кажучи – з проблемою виживання. Тож, коли перед городищенськими хліборобами постало питання про нового очільника, варіант був один: просити Анатолія Олександровича повернутися і рятувати ситуацію. І він повернувся! Вдихнув, як кажуть, нове життя не тільки у роботу місцевого господарства, а й повернув перспективу багатьом іншим землеробам з Луцького, Горохівського районів і навіть з Рівненщини.

Образно кажучи, настав період «другого цвітіння», час нових здобутків, нових змін в інфраструктурі сіл. Недаремно Городище і стало центром об’єднаної територіальної громади, а Анатолій Олександрович Никонюк тою людиною, до якої ідуть за допомогою, порадою і підтримкою. І в цьому він - беззаперечний авторитет, який і справді допомагає та опікується багатьма добрими справами не тільки на місцевому рівні, а й у районі та в області. Це можуть підтвердити колективи шкіл, садочків, будинків культури, церковні громади.

Часто кажуть також, що «свита грає короля», забуваючи, що свиту, тобто, по-сучасному мовлячи, команду формує її керівник, який вміє бачити набагато вперед, який не боїться нових віянь та вимог часу, не лякається бути на його вістрі, а головне – думає про кожного члена своєї команди, себто кожного трудівника господарства, дбає про умови його праці (ви б побачили, якої лише сучасної техніки немає в агропідприємстві Никонюка!) і житлово-побутові умови (чого тільки вартий ще один недавно зведений у Городищі, по-справжньому європейський будинок-«лялечка» для спеціалістів!).

Що й казати, саме такі господарства, як СГТзОВ «Городище», такі керівники, як Анатолій Олександрович Никонюк, і порятовують сучасну кризову Україну, а щонайважливіше – вносять нотку оптимізму і віри у її краще майбутнє!

Тож у чому той феномен Анатолія Никонюка? Підсумовуючи усе сказане, я б відповів: феномен Анатолія Никонюка у тому, що треба бути... Анатолієм Никонюком!

Микола Сидорчук, 

член Національної спілки письменників України, учитель Городищенського ЗЗСО І-ІІІ ступенів.

 

keyboard_backspaceПовернутись
insert_invitation12.11.2018
remove_red_eye1494 camera_alt0
Залиште свій коментар
check
Топ-новини