Людмила ЛОНЮК: «Великий привілей бути потрібною людям»

Є люди, сузір’я душі яких наділені безмежною добротою, небайдужістю, людяністю. І щодня, щогодини вони поспішають творити добро й милосердя, бути там, де найбільше потрібні. Саме такою, з благородним серцем людиною, є голова Волинського обласного благодійного фонду «Дитяча місія. Україна» Людмила Віталіївна ЛОНЮК, якій 13 серпня виповниться 60. Коли ж вперше переступила поріг милосердя ця унікальна жінка, чи буває взагалі у цьому межа, чи приходить воно з часом та набутим досвідом, чи вроджене, що спонукає її повсякчас творити добро, звідки черпає криниця її душі оту притаманну їй щирість і доброзичливість, відвертість… З такими думками поспішала на зустріч із Людмилою Віталіївною.

 

- Історія Волині відраховує 25-ий рік, як на його теренах було засноване обласне відділення дитячої Скандинавської місії, з 2009 року – обласний благодійний фонд «Дитяча місія. Україна». Як довго Ви співпрацюєте з фондом?

- Я вірю в те, що кожній людині ще від народження Всевишнім приготовлена місія, яку вона покликана нести у навколишній світ. І таке усвідомлення до кожного приходить по-різному і у певний визначений час. Пригадую своє дитинство, шкільні роки, початок трудового життя… Мріяла здобути вчительську професію і ще у юнацькі роки впевнена була в тому, що, коли людина має мету, вона її рано чи пізно зреалізує. Після закінчення Луцького педінституту ступила на педагогічну стезю Луцької школи номер 15, вчителем фізики. Здавалося, життя входить у правильне русло: кар’єра, улюблена робота, сім’я, діти…

1991 року вперше на Волинь прибули студенти зі Швеції, які навчалися у християнському коледжі, і пастор, добрий друг і однокласник мого чоловіка, попросив прийняти їх у школу, щоб вони познайомилися з учнями і тут пройшли практику. Затим приїхала делегація дорослих із цієї країни й так у нас почалася співпраця. 2004 року мені запропонували очолити Волинське обласне відділення дитячої Скандинавської місії, головний офіс якого знаходиться у Швеції і очолює його президент Бо Валленберг. 

- Людмило Віталіївно! Це ж не кожному дано крокувати дорогою милосердя. Звідки це у вас?

- У тому, що моє життєва стежина переплелася з дорогою милосердя був Божий план, який переконав у тому, що не потрібно боятися кардинальних змін. Після 14 років педагогічної праці, я зрозуміла, що ця соціальна робота дужа важлива, результат є кожен день і треба діяти дуже оперативно. Це, дійсно, насолода в душі, коли допоміг потребуючій людині.

- На Вашу думку, яким має бути ставлення до дітей і дорослих, щоб вони відчули справжню щирість, бажання прийти на допомогу у скрутну хвилину?

- У кожній дитині треба бачити особистість. І говорити з юними, підлітками треба як і з дорослими, вони все розуміють і сприймають. Пригадуються важкі часи, коли нашу країну спіткало чорнобильське лихо. Відповідно до Програми, у країнах Скандинавії було оздоровлено понад п’ять тисяч дітей, які там відчули потребу міняти щось у житті, вони побачили, що можна жити по-іншому. Ми були одними із перших на Волині, хто прийняв на відпочинок ще 2014 року дітей з окупованих Донецької та Луганської областей, організувавши з церквою «Царство Боже» та педагогічним колективом Лаврівської школи Луцького району табір «Схід і Захід - разом». Ми відчули щиру вдячність за допомогу і від тимчасово переселених людей зі Сходу, які змушені були покинути обжиті оселі і знайшли прихисток на Волині.   

- Народна мудрість каже: «Один у полі – не воїн». З ким ще співпрацює очолюваний вами благодійний фонд?

- Наш фонд співпрацює з 21-єю країною світу трьох континентів. Коли ми тільки починали, то було тільки дві країни – Україна і Філліпини. З кожним роком все більше країн було охоплено благочинною місією фонду і виникла потреба його перейменувати, тому що вийшли за рамки Скандинавії. Відтак, майже 10 років 

Обласний благодійний фонд діє під назвою «Дитяча місія. Україна». Мені приємно, що юне покоління шкіл Луцького, Маневицького, інших районів області захопила ідея міжнародного руху «Некорумповане покоління», відтак активно створюються аналогічні клуби, члени яких пропагують життя без корупції. Нам є над чим задуматися, але я вірю, що настане такий час, коли в Україні все зміниться і українці не будуть поспішати, щоб виїхати за кордон і там шукати кращого життя. 

… Спогади, роздуми, пережиті моменти невимушено лилися у нашій тихій розмові. А за вікном вирувало життя: благодаттю наповнене повітря привітної оселі випромінювала затишок, який може бути у родині, де цінують порядність, де бачать чи не від народження дитини – особистість. Тут надзвичайно затишно їх трьом онукам – Миколі, Філіпу та Сімон, які захоплено гралися з сусідськими однолітками, і не стало для них перешкодою, що двоє меншеньких проживають за кордоном. Вони прекрасно розуміли одне одного, бо у дружби – немає кордонів. Світлою іскринкою світилися очі нашої героїні і на мить, поринувши у свої думки, вона мовила: «Велике щастя бути потрібною людям, але, разом із тим, такий великий привілей треба у Бога заслужити».   

***
Слова, слова… Багато їх, щирих та вдячних, звучало на адресу ювілярки. Особливо зворушливими були вітання Людмилі Віталіївні від юних шанувальників її благородної місії – солістки будинку культури села Лаврів Юлії Герасимчук, учасниць драматичного гуртка Соломії Бороденко та Катерини Науменко, директора будинку культури Наталії Басюк. Іменинниці дякували за співпрацю, розуміння, підтримку: член наглядової ради фонду Арсен Сидорчук, директор територіального центру Луцького району Юрій Сургент, голова Луцької районної ДБО «Спілка Чорнобиль» Федір Рузак, друзі, просто знайомі люди.


Ніна КОСТРУБА. Фото автора.

 

keyboard_backspaceПовернутись
insert_invitation11.08.2017
remove_red_eye367 camera_alt0
Залиште свій коментар
check
Топ-новини