Марія Якубовська: “30 років - спільно з громадою”

Відверта бесіда з однією із найвідоміших, найуспішніших жінок нашого району, керівницею Боголюбської сільської ради – Марією Якубовською - про роботу, особисте, статки, погляд на реформу децентралізації та майбутнє боголюбської громади. Відверто кажучи, Марію Іванівну ми вмовляли на це інтерв’ю давно, адже вона є однією з найдосвідченіших представниць місцевого самоврядування Луцького району, відтак, інформаційних приводів для розмови є чимало.

- Маріє Іванівно, скільки років Ви працюєте в органах місцевого самоврядування?

- В Боголюби я приїхала з Тернопільської області у далекому 1984 році за направленням, щоб працювати у місцевому бурякорадгоспі бригадиром цеху рослинництва. У 1987 році мене обрали секретарем Боголюбської сільської ради, де працювала аж до 1994 року. У 1994 році мене обрали сільським головою. У мене є дві вищі освіти, тобто я - агроном та юрист.

- Якщо провести такий собі «робочий аудит» Вашого перебування на посаді сільського голови, то хочеться почути, що конкретно зроблено, які проблеми вдалося вирішити?

- Так, вдалося зробити за ці роки - чимало, але перед тим, як конкретно розповісти про те, що досягнуто, хочу внести ясність: без людей я сама, як людина, посадовець, сільський голова, мабуть, не досягла б такого результату, бо в кожній справі мене підтримували, допомагали депутати, члени виконкому, колектив сільської ради, небайдужі мешканці наших сіл, мої односельчани, за це їм величезне - спасибі. Це свого роду такий неписаний закон для усіх керівників - без людей ви не зробите нічого. Знаєте, коли я тільки прийшла на посаду сільського голови в 1994 році в мене була така мета: зробити ворогів – друзями, думаю мені це вдалося. Інакше не вийшло б зробити наступних речей. Зокрема, проведено капітальний ремонт у всіх установах сільської ради, відкрито у селі Боголюби садочок, газифіковано село Богушівку, до речі, за це я отримала Почесну Грамоту Верховної Ради України, асфальтовано усі вулиці у Боголюбах (стара частина сільської ради), проведено міський водопровід у Тарасовому, добудовано дитячий садок у селі Тарасово, освітлено центральні вулиці сільської ради, а ще – за сприяння сільської ради розпочато будівництво двох храмів у селах Тарасово та Богушівка, придбано шкільний автобус.

Відкриття ДНЗ у селі Боголюби (2013 рік).

Звичайні вулиці - село Тарасове

Місцевий храм - село Тарасове

- Мабуть, не завжди було легко та просто працювати, як вирішували кризові ситуації, пригадайте декілька реальних історій?

- Було по-різному. Коли я тільки прийшла на посаду, то було справжнє пекло: Союз розвалився, навколо - паніка, криза, дороги розбиті, вчителям 8 місяців не платили зарплату. Обурені і злі педагоги йшли до мене. Окрім цього, несправна котельня взимку, приміщення аварійні. От якось приїхали «київські хлопці». «Виділіть 8 ділянок землі під забудову», - хотіли забрати з людських городів. Я не погодилася на їх пропозицію, тоді нас оштрафували на суму, еквівалентну одній тисячі доларів за сміттєзвалище, що існувало близько 50 років. А ще «друзі» намагалися підкинути наркотики, один із губернаторів запитав: «Скільки я пережила прокурорських перевірок?». Загалом багато всього відбувалося, але витримала.

Тарасівський садочок

Тиха година


Утеплення ДНЗ

-Яким, на Вашу думку, взагалі має бути голова майбутньої ОТГ?

-Як на мене, є кілька важливих факторів. Голова обов’язково має проживати у громаді, якою збирається керувати. Робота сільського голови, насправді, ненормована, бо ж коли щось стається, першою людиною, до якої дзвонять і поспішають - є голова. Ви ж тільки уявіть: ситуація серйозна, терміново потрібно її вирішувати, кожна хвилина важлива, а люди голову шукають, де він там живе - у місті чи в іншому селі, не завжди ж мобільні телефони працюють, як його знайти? Далі ще один дуже важливий фактор проживання: коли ти живеш поряд із людьми, які тобі довірилися, відчувається особиста відповідальність, бо це ж твоє рідне, село, а люди в ньому - наче велика родина, яка, можливо, не завжди дружна, але все одно – рідня. Ти не просто працюєш на хороший результат чи за хорошу зарплату, премію, а для свого рідного села, в якому живуть твої діти, житимуть онуки. Окрім цього, в містян і селян - різний менталітет, вони по- різному живуть, думають, сприймають інформацію. Важко буде міському жителю, який прийде у село працювати, слухати сусідів, які не можуть між собою межу поділити, яблуню, розібратися з сусідськими курми.

 А ще самі люди мають розуміти, що після свого вибору, як поставлять галочку в бюлетені - життя зміниться. Людські проблеми не вирішать продуктові набори, конверти, музичні групи, щедрі, гучні обіцянки. Це спочатку добре взяти важкий пакет, конверт, де лежить банкнота із зображенням Григорія Сковороди, випити чарчину, бо ж пригощають щедро, потанцювати під веселий музичний гурт. А потім, прокинувшись, сказати: «А чому у нас все так погано: нема того й того?». Тут, мабуть, треба відповідь шукати в своїх рішеннях, бо ми ж несемо за них відповідальність. Ось ця реальність, ці граблі, на які наступило вже багато людей на останніх виборах. Я хочу дуже вірити, що цього не буде у моєму рідному селі.

Квока Мирослава Федоріна не забуває дбати про своє здоров'я

Наприклад, пригадується тут мені історія. До нас у село прийшов вірмен-орендар, щедрий на обіцянки, який планував взяти в оренду землю в наших пайовиків. Люди на зборах вирішили погодитися, попри мої вмовляння зачекати, придивитися до цього бізнесмена, розпитати, який він господар, як працює. Через рік розпочалися проблеми, люди масово почали шукати механізм, щоб розірвати договори, як наслідок, після усіх цих розбірок земля чотири роки пустувала, заростаючи бур’яном. Після цієї історії я завжди наголошую своїм селянам - будьте обачні, уважні, не поспішайте, адже у будь-якого рішення є наслідки.

Повертаюся до наших факторів. Дуже важливо, щоб людина, котра керуватиме, не змінювала, як брудні шкарпетки, політичні партії, проекти. Як на мене, це - важливо, бо люди сьогодні втомилися від політично-мотивованих кандидатів, які виконують чужі вказівки, втомилися від постійної брехні.

Сільський голова має обов’язково бути чесним з людьми, відкритим для людей, не ховаючись за високим, глухим парканом. Бо сьогодні у наш час будь-хто легко може дізнатися про його статки. Я вважаю, що коли людина може пояснити, як заробила гроші, щоб купити квартиру, авто, побудувати будинок, тоді й приховувати немає чого. Ви ж подивіться на цю чудасію з окремими персонажами, які називають себе підприємцями, а у декларації зовсім інші речі відображені, бідні, як “церковні миші”, але є машина, будинок, гроші. Коли доводиться пояснювати такі дивні «парадокси», тут розпочинаються фантастичні історії про щедрих, кредиторів, жінок, друзів. А ще людина має бути особистістю, що вже реалізувала себе у житті, зарекомендувала, об’їздила світ і переконана, що ніде не добре так, як вдома, що треба розбудовувати своє село, свою Україну. Щоб люди знали не зі скандалів, газет, чи там із передвиборчої агітації, хто він, а з конкретно зроблених справ. Бо я вважаю, якщо в себе в житті людина не навела порядок, то й не наведе його в громаді.

- А які тоді мають бути депутати в ОТГ?

- Як на мене, тут також є певні критерії. Людина, котра представлятиме ваші інтереси, має бути зразком у своїй родині, мати авторитет у громаді, приймати обдумані рішення, проявляти наполегливість у прийнятті відповідальних рішень, бути компетентним у прийнятті рішень на підставі законодавства. В жодному разі не продаватися за подачки.

Тут мені пригадується історія, що нещодавно була в усіх на вустах – будівництво, як в народі казали, Брищенської сміттєспалювальної печі. В цій ситуації всі кивають в сторону сільських депутатів, які підтримали таке рішення, але ж, скажіть, як могли звичайні сільські люди здогадатися про «грандіозні» плани київських бізнесменів? Не переробляти сміття, а спалювати його, без усіх необхідних документів, дозволів, процедур. Знаю, що коли в селі з’являється інвестор - віриться, що людина буде порядною, працюватиме чесно, будуть кошти, відтак, можна буде залатати проблеми якісь. А тепер розірвати договір не так просто, бо ж гроші за оренду земельної ділянки перераховані, папери підписані. І всім тим людям тепер чиновники з гори кажуть: «А куди дивилися ваші депутати, коли приймали таке рішення?». Загалом, ситуація - неприємна. Тому, люди добрі, будьте обачні та довіряйте представлення ваших інтересів чесним, компетентним людям, яких ви знаєте, а не підставним, проплаченим, технічним кандидатам.

- До речі, про премії, зарплати, а вони у вашій сільській раді великі?

- Залежить, під яким кутом подивитися на цю ситуацію: якщо заангажовано, то, звичайно, виходить, що у сільській раді працюють люди, які з бюджетних коштів самі собі виписують великі премії. Але ж у тій сільській раді працюють люди, які мають відповідний фах, навички, досвід, вони майже цілий день працюють за комп’ютером, псують свій зір, в них є діти, сім’ї про які вони мають дбати, платити комунальні послуги, взагалі - жити. Насправді, не всі державні службовці живуть добре, у рядових держслужбовців є голі ставки, що набагато менші, аніж зарплата офіціанта чи прибиральниць, в яких, до слова, робота важка, але ж вони не вчилися для цього в університетах роками, я вже не кажу про вартість навчання у наших вишах. Натомість держава все продовжує нас годувати обіцянками про достойну оплату праці в рамках реформи держслужби, але ж, де конкретні вчинки. Є тільки пусті обіцянки, коли все навколо дорожчає. Після того, як з нового року мінімалка в Україні - 3200 гривень, нам - держслубовцям, треба було якось виходити із ситуації, щоб дипломовані фахівці не отримували менше, ніж робітники. А як тоді, скажіть, втримати фахівців в селі, можливо хтось знає інший вихід? Людей, які старанно працюють, потрібно поважати, бо без людей працювати і чогось досягати вкрай важко. От вам і вся історія про наші «великі» премії.

- Чому не об’єдналися з містом, адже у вас живе багато відомих і впливових лучан, волинян? Пропозиції були?

-Так, пропозиції були. Першою нам надійшла пропозиція про об’єднання з Луцької міської ради, далі була пропозиція від Княгининка, а вже згодом - від Забороля. Відтак ми провели громадські слухання, де зібралося чимало наших жителів. Послухавши пропозиції, люди вирішили об’єднатися із Заборольською громадою. Географічне розташування доводить - нам ближче до Забороля. Доїзд із села Богушівка - через Забороль, амбулаторія села Забороль обслуговує жителів Богушівки, жителі Тарасового віддають у Заборольську ЗОШ своїх дітей, навіть відділення поштового зв’язку в Заборолі обслуговує жителів Торасового. А з Боголюб, якщо напряму, через ліс прокласти кілометр дороги – буде пряме сполучення з центральною установою ОТГ. Місту потрібні лише наші землі, а рівень життя наших людей ще не можна порівнювати із лучанами. Не вірять люди, що міські обранці полишать проблеми міста й підуть розбудовувати село. І як на мене, це - ключовий аргумент.

Ось так дорога з'єднує села Тарасове та Боголюби

- Розкажіть про вашу декларацію, що нажили, заробили?

- В моїй декларації немає мільйонних рахунків у банку, нема доларів під матрацами. Є моя зарплата, машина, будинок, земля, яку я отримала, як і всі люди в моїй сільській раді. Зі мною проживають мої мама і син. Тобто, пояснити, де взяла, за що я можу. В мене нема на цю тему історій про щедрих друзів. Загалом про землю, якщо підсумувати, як ви це – журналісти - робите (усміхається), то виходить, що я володію 2,26 гектара, а сюди входить земельний пай - 1,88 гектара, який отримала, працюючи в колгоспі нашому. Є 18 соток землі біля половини будинку, яким я володію, до речі, там живуть і мої діти, а ще є 20 соток городу у полі. Уся ця земля обробляється мною, допомагають діти, тобто, в оренду не здаю, нічого не продаю. Будинок, в якому я проживаю, належить мамі, біля нього є теж близько 25 соток землі. З приводу землі є цікава і весела історія. В 90-ті роки, коли працювала у нашому місцевому радгоспі «Гнідавський», тоді земля у нашій сільській раді не була ще таким дорогим товаром. Люди, які працювали там, насправді мали багато землі, я також, а з часом я відмовилася, бо ж так собі думаю: «Та для чого мені стільки тієї землі, коли я її встигну обробити?». А зараз на місці моїх колишніх городів, копаються ставки, бо ж люди продали її за сотні доларів за сотку. Тепер вся моя рідня жартує з мене. Загалом, ось і все моє багатство. Детально усе прочитаєте та перевірите у травні.

- Чи відчуваєте Ви особисту відповідальність, а можливо, якісь інші емоції за це доленосне, історичне рішення для Боголюбської сільської ради?

- Звичайно, відчуваю і відчуватиму завжди, незалежно від посади, яку займатиму. Бо це ж я вийшла до людей, запропонувала об’єднатися, люди повірили. Підтримали таку пропозицію, відтак, скоро ми станемо однією великою громадою. Тому тут я спуску не дам ні собі, ні комусь іншому. 

 А тим часом у Боголюбах зводять дитячий майданчик На фото: Анна Скоп'юк та Віктор Тищенко.

- Більшість жителів майбутньої Заборольської ОТГ, які згодом будуть обирати - кому довіритися, мабуть, вже точно цікавить одне запитання: «А що нам та децентралізація дасть, що зміниться?». Відтак, чи можете Ви розповісти, пояснити простому люду на зрозумілих, конкретних прикладах, що вдасться зробити, вирішити, коли села об’єднаються, адже людям важливо це знати?! До чого треба прагнути?

- Після об’єднання місцеві бюджети отримають більше грошей, відтак, на місцях ми зможемо вирішити ряд проблем, що вже давно існують. Зокрема, у нашій громаді: доїзд людей із села Богушівка до міста - це болюче питання. Перевізники просто не приходять на тендер, бо не вигідно, село ж маленьке, пільговиків багато. Вирішити цю проблему зможе велика об’єднана громада. Навіть сполучення з села Боголюби до Луцька лишає бажати кращого.  Ні в якому разі ніхто не закриватиме ФАПи, амбулаторії, школи, клуби чи садочки, бо не для того усі 25 років ми намагалися зберегти усі об'єкти, вкладаючи чимало бюджетних коштів. Окрім цього, в нас є проблеми з водопроводами у Богушівці і не тільки там, бо ж села розширюються, відтак, треба будувати нові водонапірні башти, водопроводи. Або ж продовжити водопровід від села Тарасове - до села Зміїнець, для такого проекту вже є навіть частково проектно-кошторисна документація, але нема грошей. У Боголюбах - чудова школа, де з кожним роком збільшується кількість учнів, але нема спортзалу, гімнастичного залу, а батьки змушені возити дітей до міста на різні спортивні гуртки. Люди бідкаються - незручно та дорого.

-Справді, ідеї чудові, але чи вистачить на все грошей?

- Так, але я вірю, що місцеві підприємці стануть більше показувати доходів, адже вони реально будуть бачити, куди йдуть їх податки. Думаю, що це хороша можливість для розвитку бізнесу та більш комфортного проживання жителів.

- Якщо Вас розбудити посеред ночі, запитуючи, скільки у вашій громаді школярів, пенсіонерів, дітей у всіх садочках, зможете відразу без паперів відповісти?

-Так, зможу (усміхається.)

- Якщо підсумувати все зроблене та сказане, що найголовніше хочете донести людям?

- Ми тільки починаємо змінювати наше життя, я твердо переконана, що тільки разом ми досягнемо бажаного результату. Будьмо єдині!

Лілія ВОРОБЙОВА. Фото, відео Юлії АНТОНЮК та з архіву “Слави праці”.

 

keyboard_backspaceПовернутись
insert_invitation26.04.2017
remove_red_eye1576 camera_alt0
Тетяна 23.06.2017 07:45
Нам завши було відмовлено в участку...так що не має чого говорити.що всі отримали ..так дехто мав і 5 участків..і більше..продадуть.і беруть знов..
Залиште свій коментар
check
Топ-новини