Марія Прус: «Я в аптеку за заспокійливими ліками не ходжу,...»

Рушники, сорочки – світлі і чорні, блузки, серветки, скатертини, подушки і подушечки, вишиті різнокольоровими нитками - простими і шовковими – захоплення прийомної матері із Сьомаків Марії Прус (на фото). Чуття великої дружньої родини Марію не покидало з дитинства, бо народилася вона у багатодітній сім’ї, де всі були, як мовиться, один – за всіх, а всі – за одного. Розлетілися її брати і сестри по своїх гніздечках, а Марія Прус разом із чоловіком Миколою та трьома донечками, за сімейними обставинами, покинули рідну Маневиччину та знайшли затишний куточок у Сьомаках. Раділи, споглядаючи, як ростуть їх три доньки, дорослішають, ступають на самостійну стежину, а материнське серце не знало спочину...

«Скільки себе пам’ятаю, стільки - вишиваю»

У хвилини радості і смутку, бо ж життя таке, що не гріє воно одними приємними митями, купалася її душа у вишиванках.  Вона не тільки сама захоплюється цим мистецтвом, але й спонукає до цього своїх дітей – рідних та прийомних, хоча, зізнається, що вони всі - рідні. 2003 року сім’я Прусів першою у Луцькому районі взяла на виховання прийомних дітей. Таких - десять, з непростими долями, позбавлених батьківського піклування, пройшли через їх душу і серце. Й ніхто не скаже про вихованців Марії та Миколи Прусів погане слово, бо батьки живуть за заповідями Божими й того навчають своїх дітей.

Якось, в одній із установ, побачила рушник із вишитими словами «ЗА УКРАЇНУ, ЗА ЇЇ ВОЛЮ», з Гербом України та її оберегом – червоною калиною. Автор – Марія Прус. При нагоді цікавлюся у добродійки Марії його історією.

- Вишиваю з тих пір, скільки себе пам’ятаю, у тому числі - і рушники. А ось такий «народився» у перший рік незалежності України, 1991 року. Рушників із нашою, українською, символікою вишила сім. Перший знаходиться у сільській світлиці села Сьомаки, прикрасивши портрет Тараса Шевченка. Другий подарувала обласній організації партії «Свобода»; третій – обласній ГО «Союз українок». Згодом, четвертий рушник - обласному військовому ліцею з посиленою фізичною підготовкою, у якому навчався наш прийомний син Артур; п’ятий зайняв достойне місце у кабінеті мистецтвознавства Маяківського ліцею, де навчався внук Віталій; шостий рушник знаходиться у Воютинській школі, вихованцями якої є наші діти. Такий же самий рушник подарувала Торчинському історичному музею імені Григорія Гуртового. Сьогодні вишиваю восьмий, бо відчуваю, що, побачивши його, люди задумуються над долею нашої України.

«Я в аптеку за заспокійливими ліками не ходжу,...»

Окрім рушників, майстриня з любов’ю вишиває скатертини, серветки, дівчаткам – блузки, а ще вишила більше 20 сорочок: чоловікові, зятям, дітям, онукам і кожен виріб вражає своєю оригінальністю. У задумах Марії Антонівни – відновити жіночу сорочку, якій понад сто років, що збереглася в бабусиній скрині, для внучки - другокласниці Настуні, учасниці студії «Зернятко», що дії при районному будинку культури. 

Придавляються діти до маминих шедеврів і беруть у руки голку з ниткою та самостійно вчаться класти хрестик до хрестика. Ще два роки тому прийомна 13-річна донька Юля не знала, з чого починати вишивку, але так захопилася, що через кілька місяців вишила і подарувала своєму рідному батькові на 80-річний ювілей сорочку.

- Щоб не йти за ліками в аптеку, беруся за вишивання, яке заспокоює і, здається, що лікує. Тоді я бачу тільки нитки, хрестики і відчуваю в душі молитву, - усміхається моя співрозмовниця.    

Ніна КОСТРУБА. Фото автора.

keyboard_backspaceПовернутись
insert_invitation02.01.2018
remove_red_eye641 camera_alt0
Залиште свій коментар
check
Топ-новини