Невже старість - вирок?

Життя людини, наче сон,

Що швидко так минає.

Як той метелик навесні,

Що з квітів прилітає.

То ж бережім життя своє,

І думаймо весь час:

Життя людині на землі

Дається один раз.

Хочемо ми того чи ні, але природній процес – невідворотний. Здавалося, що ще зовсім недавно колихало нас босоноге пустотливе дитинство, прекрасні роки юності, поміркована зрілість, рік за роком наближаючи до тихої пристані Поважного Віку. Щодень зустрічаємо таких людей, збагачених мудрістю,зі спрацьованими руками, чоло яких помережане численними зморшками. Як же живеться сьогодні їм, у цей непростий час, з мізерними пенсіями, з різними недугами, безліччю проблем, які вони самі не в силі вирішити? 

А на думку спадають слова, що запали в душу і серце, написані нашою творчою землячкою, щирою і доброю людиною, жителькою села Баїв Світланою Луцюк: «…Прожиті роки з їх болями, хвилинами невимовної радості та марними надіями спливають у вічність. Осінь надворі, осінь - на серці, осінь – у житті…Не зогледишся, як у вічі подивиться старість, хоча душа не змінилася, вона залишилася такою, як у юності. Та не варто сумувати, посміхнися, бабусю, бо ти – багата прожитими роками, бо твоєї мудрості вистачило б не на одну молодість… Твій досвід – великий скарб і хай сумує той, хто його не отримає від тебе…»

Не байдужа до осені життя своїх односельців, жителів поважного віку голова районної громадської організації «Захист дітей війни» Ніна Лисенко, вчителька за фахом, людина, яка не нажила великих статків, великих грошей, але має совість і переконана, що кожна людина повинна прожити життя достойно,не думаючи, скільки взяти від життя собі, а, в першу чергу, думати, що залишити після себе. 

- Серед нас живуть люди, які сповна спізнали ціну життя: чесно трудилися і нелегкій праці віддали здоров’я, силу, залишивши після себе побудовані заводи, школи, зорані поля, збережені господарства. На жаль, сьогодні серед таких є одинокі, яким по 80-90 років і які зі своїми бідами,невирішеними проблемами залишилися сам на сам. Тому що Господь - високо, а керівники – далеко. А де ж їх діти? – може дехто запитати. Були, але як ті ластівки розлетілися по усіх-усюдах, злітаються до отчого порогу, але не завжди. Кличуть діти своїх батьків до своїх осель, але ж чи покинуть вони свої обійстя? Чи розлучаться з рідними стінами, які дихають пережитими роками? За дорученням координаційної ради нашої організації я звертаюся до вас, шановні голови об’єднаних територіальних громад, старости сільських рад, депутати усіх рівнів, адже старенькі живуть серед вас, вони вас обирали і вам вірять. Не будьте байдужими до долі одиноких людей, зігрійте їх теплотою і добром своїх сердець, допоможіть, підтримайте, приділіть увагу. Адже часто їм не вистачає простого людського спілкування,бо просити допомоги вони не звикли, хоча так часто її потребують, - каже пані Ніна.

А ще Ніну Михайлівну до глибини душі вразили поетичні рядки зі збірки «Тепло душі» нашої землячки, жительки села Новокотів Лідії Михалевич. Там надруковано вірш під назвою «Є різні люди».

- Люди, прочитайте цей вірш і вдумайтеся у кожне слово. Адже там – істина життя. Бо старість життя не обмине нікого. Усі, хто прийшов у цей світ, неодмінно побувають у такому періоді життя, і як ви поставитеся сьогодні до людей похилого віку, такі й плоди пожнете у майбутньому, - констатує моя співрозмовниця.

Є різні люди

Є люди, що живуть лише для себе

І думають життєву кожну мить.

У них щоденно є така потреба

І думка, як багатство те нажить.

Вони не знають, як живуть нужденні,

І знать не хочуть, нащо воно їм?

Далекі від страждань у повсякденні,

Замкнулись в світі, що належить їм.

Є люди серед нас такі є люди,

Страждання небайдужі неспроста.

Вони у Бога на прикметі будуть,

Вони ідуть дорогою Христа.

Вони допомагають, як лиш можуть,

І думають, як все це їм зробить.

Щоб горя було менше і добро примножить

Тим, хто в біді, щоб краще було жить.

І хай дає Господь їм розум й силу

Здоров’я і бадьорості потік.

Хай щастя і достаток вони мають,

Щоб справи їх жили тепер й повік.

Натхненні Господом в своїй земній дорозі,

Є благо в душах їх, яким вони живуть.

І ті пожертви, що зробити в змозі,

Проводять їх у ту щасливу путь.

Лідія МИХАЛЕВИЧ.

Ніна КОСТРУБА.

На світлині автора – Лідія Михалевич.

 

keyboard_backspaceПовернутись
insert_invitation12.11.2018
remove_red_eye625 camera_alt0
Залиште свій коментар
check
Топ-новини